Нещодавно найбільш обговорюваною темою у сталепромисловості було питання про те, чи галузь входить у повномасштабне відновлення. Деякі хвилюються через коливання цін на сталь, інші стикаються з труднощами у розміщенні потужностей, а треті шукатимуть нових можливостей серед хвилі трансформації. Насправді, сталепромисловість 2026 року — це не V-подібне повне відновлення, а слабке відновлення з одночасним скороченням пропозиції й попиту, структурною оптимізацією та помірним відновленням прибутковості. Розуміння цієї логіки набагато цінніше, ніж сліпий ставок на «сильне відновлення».

Спочатку роз’яснимо поточну «холодну й гарячу» динаміку галузі: Станом на кінець лютого 2026 року загальна ціна на сталь у Китаї становила 3473 юаня за тонну , що є нижчим як порівняно з попереднім місяцем, так і з минулорічним показником; ціни на арматурну сталь коливаються на низькому рівні. Після Весняного свята соціальні запаси швидко нагромаджувалися, а ключові запаси в 29 містах досягли 11,243 млн тонн , що призводить до значного тиску на скорочення запасів у короткостроковій перспективі. Серед 247 зразкових сталеливарних підприємств частка прибуткових підприємств становила менше 40 %, а більшість фірм опинилася в ситуації, близькій до беззбитковості або збитковості.

Одночасно очікування щодо галузі покращуються. Індекс менеджерів закупівель (PMI) у сталевому обігу відновився після низького рівня, а три основні драйвери — підтримка з боку державної політики, скорочення пропозиції та оптимізація структури попиту — поступово набувають чіткої форми, стаючи ключовим фундаментом для слабкого відновлення.

Основна логіка цього слабкого відновлення полягає в трансформації галузі за принципом «зменшення обсягів при одночасному підвищенні якості» .

З боку пропозиції обсяги виплавки чорних металів у 2025 році скоротилися на 4,4 % порівняно з попереднім роком і, як очікується, ще зменшаться на 2,2 % у 2026 році. Вимоги щодо заміни потужностей стають суворішими, екологічні обмеження щодо виробництва набувають нормалізованого характеру, малі та середні металургійні заводи стикаються з посиленням тиску на їх ліквідацію, а «стеля» пропозиції поступово формуватиметься, що завершить минулий порочний цикл «розширення випуску та внутрішньої конкуренції».

З боку попиту найбільш вираженою ознакою є структурна дивергенція: Загальний попит, як очікується, зменшиться на 1 % порівняно з попереднім роком — до приблизно 800 млн тонн, проте акцент попиту швидко зміщується з традиційного будівництва на високотехнологічне виробництво. Частка сталі, що використовується у виробничих галузях, перевищить 50 % й стане основним джерелом попиту.

Однак відновлення все ще стикається з трьома основними обмеженнями, які перешкоджають галузі «стрімко стрибнути»:

Для фахівців галузі основна логіка виживання в 2026 році полягає в тому, щоб «слідувати за тенденціями» : Відмовитися від мислення, спрямованого на розширення масштабів, і змістити акцент на якість та ефективність. Лідируючі підприємства можуть розраховувати на технологічні та капіталовкладення переваги, щоб прискорити злиття та поглинання, зосередитися на високотехнологічних спеціальних сталях і «зелених» сталях, а також отримувати дивіденди від структурної модернізації. Малі й середні сталеплавильні заводи повинні відмовитися від старого шляху «конкуренції за обсягами та цінами», глибше проникнути в нішеві сегменти, розвивати виробництво спеціальних сталей та інтенсивну переробку, а також інтегруватися в промислову екосистему лідируючих підприємств.

Врешті-решт, золотий вік сталепромисловості більше не полягає в «виробництві більшої кількості сталі для швидкого прибутку», а в «виробництві високоякісної сталі та уточнених продуктів».

Нарешті, ми хотіли б запитати: Чи змінився попит у вашому сегменті сталепромисловості значно цього року? Стикаючись із дивергенцією галузі, чи ви залишитеся у традиційних секторах чи розширите свою діяльність у нові напрямки? Запрошуємо поділитися своїми думками в розділі коментарів~